Кнурів обирають для роботи в осіменінні приблизно в піврічному віці, коли їхня вага становить  близько 100-120 кг, вони ще не такі кремезні й агресивні. Саме цей час технікам, що будуть із ними спілкуватися, потрібно максимально використати для налагодження стосунків,  які стануть фундаментом для вдалої роботи в майбутньому.

Головне правило полягає в тому, щоб людина для кнура не асоціювалася з негативними явищами. Зоотехнік повинен стати чимсь звичним і добрим для тварини.  Тому з кнурцями потрібно розмовляти, щоб вони вивчили голос; чухати їм за вухами, спину й живіт, щоб надалі це було звичним; виходити з ними на прогулянки приміщенням, аби навчитися керувати тваринами, вивчити їхні індивідуальні звички.

Часом молоді тварини можуть вчинити штовханину. Працівникові треба вміти відрізнити бажання побавитися від прояву агресії. Якщо це пустощі до розумних меж, потрібно підтримати гру, якщо агресія – припинити прогулянку, дати тварині заспокоїтися.

Хоча жорсткі умови сучасного виробництва не завжди сприяють таким стосункам, але цього потрібно прагнути.

Традиційний щит для кнурів практично не застосовують, бо вони запам’ятовують маршрути, якими рухаються, і за вдалого вишколу розуміють вказівки фахівця.