Фігурантом конфлікту був Олександр Коваленко, екс-директор «Добробуту», який став на сторону ошуканих пайовиків «Астарти». Але у всіх «бойових діях» останніх років разом з ним брав участь ще один аграрій – Віктор Скочко. Він, як і Коваленко, не прийшовся до двору при новому менеджменті «Астарти». Скочко також пішов і розвиває тепер свій бізнес – на тому ж місці, в селі Гоголеве.

Його плани прості – збільшити земельний банк, пропонуючи кращі умови, і успішно займатися господарюванням, як і в попередні 20 років. При цьому не забуваючи про людей, які віддають свої паї в оренду (а саме турбота про людей і ставилася в провину Коваленко і Скочко власником “Астарти”). 

Починаємо розмову з Віктором Скочком з питання: «А що можна вважати успішним бізнесом?».

– Наприклад, якщо зараз з нашої полтавської землі зняти 20 сантиметрів чорнозему і вивезти його в Європу – це буде дуже вигідна справа. Але з чим тоді ми залишимося?

Або взяти продаж зерна. Так, це, за багатьма критеріями, успішний бізнес. Тільки зерно потрібно переробляти тут же. Робити борошно, макарони, крупи, і в Україні залишати додаткову вартість. В іншому випадку – це як торгівля нафтою, газом, сировинна економіка, доля країн третього світу.

Ми намагалися дати землякам те, без чого на селі не вижити

– Я поговорив з десятками людей, що причетні до конфлікту з «Астартою». Найбільше бентежить таке питання: як виходить, що років десять працювали успішно, стали лідерами ринку, але потім «зверху» стали себе ж знищувати, впали обороти, пішли кращі люди. Ви знайшли пояснення – чому так сталося?

– Уже рік постійно про це думаю. Самому хочеться зрозуміти – що ж трапилося? Те, як ми розвивали «Астарту» – це частина мого життя. І багато років все йшло добре, набиралися оберти.

Але, задумуючи справу, ми закладали в неї зовсім інші смисли і цінності: жити на своїй землі і розвиватися разом з людьми. Само собою, зрозуміло, що ми несемо відповідальність і за дитячі садки, і за школи, і за дороги, і за медицину.

Як не ділитися результатами праці? Адже на прибуток маємо право і ми, і ті, хто працює на землі. Адже це наші партнери. Було б набагато краще, якби це дозволяло робити законодавство: давати не просто плату за оренду землі, а й фінансову частину прибутку, адже земля – ​​це фундамент, основа виробництва. Всім би було краще, якби створювалися акціонерні товариства, земельний банк був би стабільним. Але поки ми з Коваленко були найнятими працівниками «Астарти», ми намагалися дати землякам те, без чого на селі не вижити. Якщо біда – дати гроші вперед, щороку орати особисті ділянки селян і збирати урожай …

– Мені згадався Олександр Черенков, нардеп часів Кучми. Він зробив здається ось таке АТ, про яке ви говорите. Черенков був головою колгоспу під Луганськом. Коли ділили землю громади, він на зборах сказав – а давайте не різати нашу землю на паї! Давайте проголосуємо за мораторій – на рік. І глянемо, як справи у сусідів підуть. Якщо добре, то і ми поділимо. Так їх земля і залишилася в колективній власності, успішно господарювали, продавали молоко екстра-класу на Куп’янський молокозавод. І запам’яталася його фраза, коли він показував на школу з вікна свого кабінету: «Як би мало дітей не було, нехай вісім, але будемо школу тримати! Найстрашніше, якщо зі свого вікна я буду дивитися на забиті вікна школи! І згадав, як Коваленко розповідав: «Астарта» відмовилася возити в школу дітей, тому що селяни притримали 50 га землі.

– Все правильно. Ось і ми також, як і цей луганчанин, нехай це звучить пишномовно, хотіли бути «державниками». Тобто, нас цікавлять не тільки виробничі показники, а й школи, дороги, культура – у нас в Гоголевому і храм збудували, і музею, маєтку, де жив Микола Васильович Гоголь, допомагаємо, і будинок культури кардинально перебудували.

А згадати, як починали агробізнес: спочатку проблемою було взагалі когось знайти, через кілька років – як вибрати кращих з кращих.

Непорозуміння між власниками землі і агрокомпаніями стало збільшуватися. Одним здається, що їм мало платять, іншим, що вони багато платять.

– Приблизно в 2012 році курс став змінюватися – в «Астарті» змінився менеджмент, а з ним і мислення, і стратегія … Стали рости ціни на оренду землі.

І непорозуміння між власниками землі і агрокомпаніями стало  поглиблюватися. Одним здається, що їм мало платять, іншим, що вони багато платять. А були б ми всі акціонери – це допомогло б створити колектив однодумців …

Так ось, я сказав: змінилася стратегія. Хоча це простіше назвати іншим словом – «шахрайство». Ще раз повторю, в селі не можна без взаємовиручки – заощаджень ні у кого немає, якщо трапиться біда – навіть в борг попросити немає у кого. І уявіть, приходить людина, у неї, скажімо, захворів в родині хтось, просить гроші вперед. А в «Астарті» такі вимоги: «Грошей вперед дамо, тільки підпиши контракт на десять років вперед!». Тобто, фактично це кабала.

– Пригадуються радянські книжки про дореволюційне життя. Бідняк приходить до куркуля, просить зерна на посів, а той: «Бери! Віддаси мені восени борг і половину врожаю! ».

– Правильно – і ось договір підписаний на десять років вперед, там чітко стоїть – 6%. А життя ж змінюється, зараз вже і 15% платять – але це вже не для тебе, а для тих, хто не брав вперед!

І в самій компанії все змінюється. З 2012 року стали скорочуватися фахівці з агрономії, зоотехніки, а почали прибувати юристи і фінансисти.

І фіндиректор тобі каже: «Віктор, тобі потрібно зі мною дружити!». А я ж в компанії 5 років, а «дружити» потрібно – проти того чи проти іншого! Там чотири клани вже створили, і вони живуть «майбутнім» – хто прийде до влади після Іванчика (Віктор Іванчик, генеральний директор агропромислового холдингу «Астарта-Київ», – НП)? Твоя зарплата і премія залежать від того, з ким ти дружиш! Коли у людей немає нових ідей, вони цим і живуть – підкилимною боротьбою за владу.

– Як вас намагалися притиснути?

– Урізали повноваження директора. Щоб просту допомогу на «Івана Івановича» виписати, ти повинен запустити «папір», проте всім ніколи і «папір» кілька тижнів або місяців ходить по відділах, погоджується.

Я неодноразово про це говорив – хто такий директор? Це той, хто приймає рішення. Якщо я не несу відповідальності за рішення, назвіть мене просто – керуючий.

А так приїжджають зі школи, просять дрібницю, а я повинен в Києві погоджувати – чи можна їм банку фарби купити? І це все робилося не для поліпшення, а просто щоб показати – тобою керують. Апарат розростається, бюрократія працює. Людина просить зерна засіяти свій город – і знову з Києвом потрібно узгоджувати, а там ще запитують: а за якою ціною віддаєте? І намагаються селянину продати зерно за ціною елітного – а йому потрібно всього 50 кг, просто на присадибну ділянку.

Звичайно, ці проблеми не замовчувалися. З 2012 року і я, і Коваленко повторювали: ми йдемо неправильним шляхом, ми втратимо і людей, і гроші. Так і вийшло.

– Про неможливість повноцінно допомагати через бюрократію говорив і Коваленко? Хотілося б зрозуміти, наскільки ця тяганина ускладнювала роботу? Як часто зверталися з проханнями?

– У кожного пайовика приблизно 5 гектарів землі. У моєму підприємстві було 40 000 га. Ось і уявіть, скільки це людей. Не раз в тиждень, це практично кожен день люди приходять і щось просять. Тяганина страшна, кожен день «погодити, погодити, погодити!».

Правила змінилися – в «Астарті» стало можливим говорити що завгодно про людину, коли її немає поруч. А коли вона з’являється, все начебто нормально

– Стало просто неймовірно важко працювати. Коваленко писав заяву про звільнення, а я його вмовляв залишитися в «Астарті», хоча це було так принизливо. Директора, який керує великим підприємством, що виробляє продукції на півтора мільярда гривень, звинувачувати, що він витратив позабюджетні дві-три тисячі гривень? Абсурд.

І ще одні правила змінилися – в «Астарті» стало можливим говорити що завгодно про людину, коли її немає поруч. «Поза очі». А коли вона з’являється, все начебто нормально.

А були інші традиції. Завжди велися дискусії: і дуже емоційні, і на підвищених тонах, але в цьому і була висока цінність – в «Астарті» ти міг говорити все, що думаєш, і тебе могли почути. А потім все змінилося так, що про директорів в регіонах стали говорити виключно: «Вони тільки крадуть, на них є служба безпеки!».

Але ж скільки ми зробили, щоб красти перестали! По-перше, поліпшили умови праці, по-друге, підняли зарплати. І я бачив, як люди змінилися. Ми починали з тракторів, яким було по тридцять років. І крали трактористи, і пили, але ми ж не поспішали. І потім пересадили їх на американську техніку, відправили на навчання. І люди змінилися – зараз це висококваліфіковані фахівці настільки, що ними можна пишатися, це справжні майстри своєї справи.

А потім в «Астарті» з’явилися менеджери, які хвалилися: «Та у мене на колишній роботі доярки отримували по три тисячі!». А я відповідав, що для мене хвалитися такою зарплатою було б ганьбою.

У мене в «Астарті» була прекрасна зарплата, і все б йшло як по торованому, якби просто перестав висовуватися. Багато людей за своїм бажанням йдуть з посад міністрів, кидають місця у Верховній Раді? У «Астарті» потрібно було нічого не робити, але брати участь в комбінаціях, ставити підпис, ніби ти мінеральні добрива купив на десять років вперед. Зрозуміло, просто гроші крутили. Так позбавте мене права підпису і самі цим займайтеся – ні, ти повинен підписати! Але це не здраво!

І ми з Сашком (Коваленко, – НП) вирішили, що не можемо перебувати в такому лайні.

– Ви частину пайовиків за собою перетягнули?

– Ми стали з сином Віталієм працювати, він здобув освіту в Англії, США, тепер купуємо техніку на аукціонах прямо з Америки. У нас було 400 гектарів, зараз – 700. Пайовиків не перетягував, все це справа часу. Зараз селяни скуті контрактами з «Астартою». Так, багато хто з них ці договори розривають, але багатьом просто не до того, чекають, коли закінчиться термін. Я впевнений, ми доберемо до п’яти тисяч гектарів, а люди ж то все знають, цікавляться, кожен день заходять: вони знають, що і за оренду землі у нас більше платять, і пам’ятають, як ми вирішували соціальні питання.

Ми ставили, наприклад, завдання – зробити безкоштовне харчування і робили. Здається, що це не головне, але насправді – фундаментальне питання, ментальність тут така. Механізатори дуже добре в сезон заробляють. Але дивіться, тут важливо було також нікого не образити – адже є і малозабезпечені люди. Так що ж – давати обід не всім, вираховувати, хто більше заробляє, хто – ні? Так нехай всі обідають, собівартість цього обіду – 25 гривень. І це наша традиція, наш закон, адже раніше не всі колгоспи були багатими, але нагодувати селянина вдавалося завжди.

Епоха «пізнього Іванчика» мені нагадує епоху Брежнєва

– Мені подобається капіталізм – коли прораховується взаємна вигода. А хапати, хапати, все під себе підгортати – це вже імперіалізм. Служба безпеки! Мене не пускали на робоче місце охоронці, яких я ж і наймав. Це вже порядки, які можна назвати африканськими, але не хочеться ображати континент. Це ми повернулися в XVII століття.

– «Астарта», наскільки я розумію, пояснює, що вони діють за правилами великого бізнесу, щоб вийти на світовий рівень, і закручують гайки?

– Метод закручування гайок – це і є Середньовіччя. І епоха «пізнього Іванчика» мені нагадує епоху Брежнєва, кінець 70-х. Десять років тому був прорив в радянській економіці, а тепер – штиль, застій, генсек проситься на спокій. А його не пускають. І тут найцікавіше – я ж то все пам’ятаю, Іванчик все робив для розвитку бізнесу, він був створений для цього. Скрізь був, з людьми вирішував проблеми. А зараз йому оточення говорить – а куди вам їхати, навіщо? І на нарадах йому в очі перестали говорити правду – ось Іванчик втратив цю реальність. Не тільки ж у прибутку справа, чому вони все доларом міряють? Це моя земля, мої земляки – я їх на гроші міняти не буду…

Практично всі, з ким починали, з «Астарти» вже пішли

– Може, «Астарта» продати свій пакет хоче? Ось як Тігіпко “впарив” шведам свій банк, а за ним – порожнеча. І «Астарті» хочеться покупцям показати, що все тихо-благородно, все зроблено за західним зразком, буйних немає …

– Була така думка і в мене – це як надути мильні бульбашки. Тим більше, практично всі, з ким починали, з «Астарти» пішли. А ми ж, правда, були на перших місцях в таких складних галузях, як виробництво цукру, тваринництво. Починали практично з нуля, а вийшли на 30% виробництва українського цукру, знайшли інвесторів з Канади, вийшли на Варшавську біржу.
Ми вірили, що розвиток продовжиться, що буде спадкоємність поколінь, але на жаль, В.Іванчик вирішив по-іншому.

Розмовляв Ярослав ГРЕБЕНЮК