Багатьом фермерам, особливо з прифронтових областей, нині не до святкувань. Ворог систематично атакує сільськогосподарську техніку й людей, які працюють у полях.
“Найбільше потерпають від обстрілів сільські господарства у прифронтових і прикордонних областях — Сумщині, Херсонщині, Запоріжжі, Чернігівщині, Дніпропетровщині, — підтверджує Віктор Гончаренко, президент Асоціації фермерів та приватних землевласників України. — Там вже звична ситуація, коли тракторист обробляє поле, а в небі гудуть ворожі “шахеди”. І часто їхньою ціллю власне є техніка”.
Фермер із Херсонщини Віктор Гордієнко, син Героя України Олександра Гордієнка, який 5 вересня минулого року загинув на власному полі від удару російського дрона, продовжує батькову справу на Бериславщині. Від його господарства до російських позицій — менш як 15 кілометрів.
“Минулої суботи з 5-ї ранку до опівночі довелося евакуйовувати техніку. Оскільки за останні декілька днів росіяни цілеспрямовано вразили і спалили два комбайни, чотири трактори, перевантажувач, молоковоз, — розповідає Віктор Гордієнко. — Розбито будинки двох моїх працівників. До тракториста п’ять разів прилітали дрони “Молнія”. БпЛА контузив овець, тож їх теж доведеться тепер вивезти подалі”.
Співрозмовник каже, що загалом під час осінньої та весняної посівної кампанії його особисто намагалися атакувати 37 ворожих безпілотників. На щастя, їх вдалося збити. На полях Віктора Гордієнка стоять індикатори дронів, РЕБи. Таку недешеву техніку доводиться купувати за власний кошт. Наприклад, за два потужні РЕБи фермер заплатив 15 тисяч доларів. За його словами, нині індикатори фіксують за день 30 — 40 російських безпілотників, які стали ще швидшими й маневренішими.
“Щоб посіяти соняшник, довелося відійти на 25 — 30 кілометрів від лінії фронту, але сьогодні й там вже нереально працювати, — розповідає Віктор Гордієнко. — Посіяв три тисячі гектарів озимої пшениці, але не уявляю, як її збиратиму. Пробуватиму це зробити бодай на площі 450 гектарів. Мої пшеничні поля сьогодні блищать, бо там сотні ниток оптоволокна. Ми постійно їздимо з рушницями, РЕБАми, сіткометами, аналізаторами частот, одягнені в каски й бронежилети. Он днями дрон атакував мою сусідку, котра просто пасла кіз. Вона в дуже важкому стані”.
Частину своєї техніки Віктор Гордієнко ще раніше евакуював за 40 кілометрів. Але вже й звідти змушений забирати, бо кіл-зона (“мертва зона”) швидко збільшується. Є й інші труднощі.
“Важко з працівниками, — нарікає фермер. — Мені ледь вдалося знайти чотирьох людей, котрі погодилися вивозити врожай не безпосередньо з поля, а за 40 кілометрів від нього. Чимало чоловіків не погоджуються працювати, навіть попри можливість бронювання. Вони кажуть, що у війську безпечніше, ніж у відкритому полі, де немає жодних укриттів”.
“Бомблять нас щодня, — долучається до розмови Іван Якуб, фермер з Чернігівщини. — Причому росіяни спеціально атакують техніку в полі. Наприкінці травня поблизу села Борсуків Кіптівської громади один “шахед” впав неподалік трактора. Тракторист дивом вижив. Тепер от голова болить, як зібрати врожай. Та й загалом переживаємо, чи не спалять росіяни нашу пшеницю. Минулого року вони таке неодноразово робили в інших регіонах”.
Фермер із Сумщини Олександр Шафорост скаржиться на ще одну проблему. В області запровадили нові критерії для підприємств, від яких залежить можливість бронювання працівників та отримання відстрочки від мобілізації. “Чимало малих та сімейних фермерських господарств залучають додаткових працівників саме в період польових робіт, — пояснює співрозмовник. — Встановлені критерії, зокрема щодо обов’язкової наявності не менше як 5 працівників, отримання доходу не менше як вісім мільйонів гривень і сплати до місцевих бюджетів не менше як 400 тисяч гривень податків на рік, фактично позбавляють можливості значну кількість господарств отримати статус критично важливих. Відтак їхні працівники можуть втратити право на бронювання”.
За словами В’ячеслава Ращупкіна, голови Асоціації фермерів та приватних землевласників Сумщини, більшість аграріїв області мають земельний банк площею до 100 гектарів. “З новими умовами бронювання такі господарства можуть зникнути взагалі, — зауважує він. — Адже зазвичай це сімейні ферми, де голова родини є і керівником господарства, і працівником водночас. Якщо на нього не пошириться бронювання, то нікому буде зібрати врожай”.
Аграрій із Херсонщини Василь Штендера розповідає, що цьогоріч 360 гектарів йому так і не вдалося засіяти. “Бо не вистачає людей і техніки”, — зауважує співрозмовник. І додає, що після російського вторгнення усі його землі опинилися в окупації. У листопаді 2022 року українські військові їх звільнили. І тоді постав ще один виклик — очистити поля від мін. За його словами, все довелося робити за власний кошт.
Ніхто з фермерів не береться прогнозувати, яким буде цьогорічний урожай. “Сьогодні пшениця колоситься, а завтра в поле може прилетіти й вона згорить, — зітхає Василь Штендера. — І я залишуся без врожаю, але з боргами. Що тоді казати пайовикам? Держава обіцяла кошти — тисячу гривень на гектар посівів. Спочатку сподівалися, що гроші будуть у травні, потім — у червні. А днями почули: “Чекайте до серпня”. А я ж не можу сказати постачальникам пального, що заплачу їм аж у вересні. Вони вимагають кошти вже”.
Минулоріч у господарстві Гордієнка через ворожі атаки згоріло 400 гектарів пшениці. Та держава й досі не компенсувала ці втрати. Родина Віктора була проти, щоб він працював у полі. Та фермер продовжує обробляти поля й сіяти хліб — у пам’ять про батька-героя.
