Вашингтон погодився надати Києву ліцензію на виробництво компонентів для систем протиповітряної оборони Patriot. Аналітики називають це рішення одним із найважливіших результатів саміту НАТО в Анкарі. Однак певні: швидко розгорнути серійний випуск ракет PAC-2 чи РАС-3 Україні навряд чи вдасться. Наскільки виправдані такі прогнози?
— Нам важливо отримати ліцензію насамперед на РАС-3 — модифікацію, яка є протибалістичною, — каже військово-політичний оглядач групи “Інформаційний спротив” Олександр Коваленко. — На організацію виробництва, якщо буде мінімізовано усі бюрократичні перешкоди як з боку західних компаній, так і з боку України, може піти менш ніж пів року. Інше питання, як швидко ми зможемо масштабувати випуск ракет.
Для перехоплення балістики нам потрібно хоча б 2000 РАС-3 на рік. Такої кількості не виробляють навіть самі США — компанія Lockheed Martin випускає приблизно 600 — 700 ракет РАС-3. Ліцензію на виробництво ракет до Patriot має також Японія. Mitsubishi Heavy Industries (а це високотехнологічне підприємство) виробляє 70 ракет на рік. 70 РАС-3 нам потрібно тільки на одну ніч масованого удару, коли Росія використовує, наприклад, 20 — 30 балістичних ракет.
Зауважу, що компанія Mitsubishi Heavy Industries нікуди не квапилася. Японці вироблять 70 РАС-3 на рік і просто їх накопичують. Вони не перебувають у стані постійних обстрілів з боку Китаю чи Північної Кореї. Ми ж мусимо діяти в умовах повномасштабної війни. Для нас потреба протибалістичних ракет — нагальна, критична, у нас викликів значно більше. Якщо ми зможемо виробляти більше ракет, ніж США, — це буде унікальний випадок. Але треба розуміти: таких результатів неможливо швидко досягти. На масштабування виробництва може піти значно більше часу, ніж на його організацію.
— Заява Трампа про можливе передання Україні ліцензії на виробництво ракет до Patriot може бути не лише практичним рішенням, а й політичним сигналом, — додає співголова Громадської ініціативи “Права справа” Дмитро Снєгирьов. — Такий крок варто розглядати як елемент військово-політичного тиску на Росію. США намагаються вибити останній важіль тиску РФ на Україну — балістику.
Розгортання виробництва швидким бути не може. Ідеться про повний виробничий цикл, компоненти, а також про захищений майданчик, який має бути прикритий системами ППО або розміщений глибоко під землею. Це потребує часу. Тривалість циклу створення однієї ракети PAC-3 — від 23 до 25 місяців. Основною проблемою залишається дефіцит високотехнологічних компонентів від субпідрядників, зокрема головок самонаведення виробництва Boeing та твердопаливних ракетних двигунів від L3Harris. Саме через нестачу цих деталей США раніше не змогли оперативно наростити ліцензійний випуск Patriot на заводах Mitsubishi Heavy Industries у Японії.
— Погоджуюся, що виробництво ЗРК Patriot та ракет до нього — це складна система співпраці багатьох підрядників, — зауважує військовий аналітик Денис Попович. — Але це аж ніяк не означає, що у нас таку співпрацю неможливо організувати. По-перше, щоб робити прогнози, треба знати, які умови ліцензії. По-друге, важливо належно підготуватися до запуску виробництва. Якщо ліцензія впаде нам як сніг на голову, то справді від отримання технологічної документації до початку ліцензійного виробництва можуть минути місяці або й роки. Якщо ж ми до цього готувалися, тоді інша річ. По-третє, нині багато хто каже, що в нас немає фахівців, які могли б налагодити виробництво цієї суперзброї. Запевняю, такі фахівці є. ЗРК Patriot й конкретно ракета PAC-3 побудовані за модульним принципом, як і радянські ЗРК 1970 — 1980-х років. Тобто Patriot — це провісник С-300, його розробляли у ті самі роки.
— Де ми можемо розгорнути виробництво ракет до Patriot у разі надання ліцензії? Кажуть, що це може бути в Польщі або Німеччині.
● Д. Снєгирьов:
— Найімовірнішим варіантом є Польща. Це держава НАТО, її територія не перебуває під ударами російської балістики, а логістика дає змогу швидко перекидати в Україну антибалістичні ракети. Нагадаю, що наприкінці травня 2026 року Держдепартамент США надав попередній дозвіл Польщі на розгортання виробництва ракет-перехоплювачів для американських комплексів MIM-104 Patriot.
● О. Коваленко:
— Не думаю, що нині можна говорити про Польщу як про надійного партнера України. Останнім часом бачимо, що деякі популістські рішення партії “Право і справедливість” шкодять двостороннім відносинам. Тому це може бути Німеччина або будь-яка інша держава, більш стабільна у своїй позиції щодо України. Наприклад, Румунія. Водночас не здивуюся, якщо це буде територія України. Виробництво можуть розмістити у західних областях на великій глибині під землею, щоб російські ракети не могли дістатися його і пошкодити.
Заява Трампа про можливе передання Україні ліцензії на виробництво ракет до Patriot може бути не лише практичним рішенням, а й політичним сигналом. Такий крок варто розглядати як елемент військово-політичного тиску на Росію. США намагаються вибити останній важіль тиску РФ на Україну — балістику”.
— Радник міністра оборони Сергій Бескрестнов (Флеш) зауважив, що в росіян є запас балістичних “Іскандерів” та С-400, достатній для того, щоб час від часу завдавати нам потужних ударів. Як бачимо, РФ під час своїх атак щораз частіше налягає саме на цю зброю, знаючи, що ЗСУ мають дефіцит перехоплювачів. За його словами, якщо такі атаки відбуватимуться кілька разів на місяць, то противник зруйнує більшу частину нашої інфраструктури, зокрема у центральних, північних, східних регіонах. Як протидіяти ворожим балістичним ударам?
● О. Коваленко:
— Без достатньої кількості ракет, здатних збивати ворожу балістику, у нас є два способи боротьби з нею. По-перше, полювати за пусковими установками противника. Однак вони мобільні, постійно переміщуються, тому їх важко зафіксувати та знищити. За весь час повномасштабного вторгнення ЗСУ вдалося уразити лише декілька одиниць пускових установок “Іскандерів”. Вражено також і кілька зарядних машин.
По-друге, треба руйнувати ворожі підприємства, задіяні у виробництві балістичних ракет та пускових установок. Такі удари вже були, як-от по заводу електроніки у Воронежі, де виготовляють деталі комплектації до “Іскандерів”. Слід їх масштабувати. Звісно, зупинити повністю виробництво балістики навряд чи вдасться, а от скоротити його цілком можливо.
● Д. Снєгирьов:
— На розгортання пускової установки балістичних ракет потрібно до 30 хвилин. А з огляду на те, що США передають нам розвіддані в режимі 24/7, завдяки інноваційним технологіям партнерів маємо можливість обробляти інформацію протягом 15 хвилин. Тобто є час для ударів по пускових установках ворога, що розташовані у Брянській та Курській областях. Крім того, Швеція передала Україні літаки далекого радіолокаційного виявлення та управління ASC 890, завдяки чому також можна виявляти потенційні місця пусків балістики. Тому треба активізувати роботу в цьому напрямку. На жаль, найближчим часом нам не варто сподіватися на появу значної кількості ракет PAC-3 від партнерів.
— Чому?
— Скажімо, Німеччина у березні передала Україні п’ять ракет-перехоплювачів, а інші партнери — ще 30. Це крапля в морі, — наголошує Павло Лакійчук, керівник військових програм Центру глобалістики “Стратегія XXI”. — З огляду на те, що європейські партнери дедалі серйозніше ставляться до російської загрози, особливо з повітря, переконати їх надати нам ракети PAC-3 стає щораз важче.
— Які можливості у противника атакувати Україну балістикою?
● Д. Снєгирьов:
— За інформацією Головного управління розвідки, у 2026 році військово-промисловий комплекс країни-агресорки планує поставити до 700 балістичних ракет для ракетного комплексу “Іскандер” — стільки ж, як і минулого року. Щомісячні темпи виробництва цих ракет залишаються на рівні 55 — 60 одиниць. Крім того, за даними ГУР, ворог більш ніж удвічі збільшив виробництво ракет до зенітно-ракетних систем типу С-300ПМ/С-400, які окупанти застосовують для ударів по наземних цілях. Цьогоріч заплановано випуск понад 480 таких ракет, тоді як торік цей показник становив більш як 200 одиниць. Наразі щомісячні темпи їх виробництва становлять до 50 штук. Також цього року Росія планує виготовити до 60 аеробалістичних ракет “Кинджал”. Отже, передання ліцензії може бути важливим кроком для нашого майбутнього, однак вона не розв’яже проблему дефіциту ракет швидко і не замінить поточної потреби України в готових засобах протиракетної оборони.
— А які регіони в зоні досяжності російської балістики?
● О. Коваленко:
— Коли ворог запускає балістичні ракети зі своєї території, то використовує так званий буфер безпеки, щоб було важко уразити пускову установку. Цей буфер становить 50 — 100 кілометрів. По Дніпру, Миколаєву агресор запускає балістику з тимчасово окупованого Криму, а не з Херсонської області, хоча звідти ближче. З огляду на це, дальність польоту ворожих балістичних ракет по Україні становить не 500 кілометрів, а 400 — 450.
Ракети “Циркон”, які летять по балістичній траєкторії, запускають з установки сухопутного типу, і вони долають відстань 500 — 600 кілометрів (хоч заявлена дальність польоту становить від 400 до 1000 кілометрів). Себто “Циркон” не може долетіти з Криму до Львова. Недотягнуть до того ж таки Львова, Івано-Франківська й “Іскандери”, якщо їх не запускатимуть з території Білорусі.
