Щоб отримати виплати за загиблого військового, мало бути його родичем — Верховний Суд

Щоб отримати виплати за загиблого військового, мало бути його родичем — Верховний Суд


Родинний зв’язок та спільне проживання у минулому — цих підстав недостатньо для того, щоб претендувати на одноразову грошову допомогу після загибелі військовослужбовця. Таке рішення ухвалив Верховний Суд, відхиливши касаційну скаргу родичів, а саме дідуся і бабусі бійця, які сподівалися отримати виплати. Чому так? І хто з родичів має право на отримання грошової допомоги в розмірі 15 мільйонів гривень, яку, відповідно до урядової постанови № 168, рівними частинами розподіляють між членами сім’ї загиблого?

— Перелік родичів, котрі мають право на такі виплати, чітко визначено у частині 4 статті 16-1 закону “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей”, — розповідає адвокатка Оксана Хомин. — Це: діти; вдова (навіть якщо після смерті військовослужбовця вона вже зареєструвала шлюб з іншою особою); батьки (якщо вони не були позбавлені батьківських прав), внуки (якщо на момент загибелі військового їхні батьки померли чи загинули); жінка, з якою загиблий проживав однією сім’єю, але не перебував у шлюбі, за умови, що цей факт встановлено рішенням суду; інші утриманці загиблого, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника. До таких утриманців, зокрема, належать брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші, якщо вони стали особами з інвалідністю до 18 років та у них немає працездатних батьків; дідусь і бабуся, якщо немає осіб, зобов’язаних їх утримувати.

Важливо також розуміти, що за наявності особистого розпорядження військовослужбовця право на одноразову грошову допомогу має особа, вказана в такому розпорядженні. Водночас, незалежно від змісту особистого розпорядження, право на отримання виплат мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки загиблої особи в розмірі 50% частки, яка належала б кожному з них у разі призначення грошової допомоги за відсутності особистого розпорядження.

— Куди зверталися дідусь та бабуся, щоб отримати виплати?

— Спершу до Міністерства оборони із заявою про призначення одноразової грошової допомоги як членам сім’ї загиблого. У відомстві повідомили, що поданих документів недостатньо для підтвердження такого статусу й що потрібне судове рішення про встановлення факту спільного проживання, ведення спільного господарства й наявності взаємних прав і обов’язків.

Тоді дідусь та бабуся звернулися до суду з відповідним позовом. У ньому зазначили, що онук після досягнення повноліття фактично проживав разом із ними (за винятком періоду військової служби), вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, онук допомагав фінансувати ремонт будинку, після його загибелі саме у них залишилися його особисті документи. Заявники акцентували на тому, що перебували на утриманні загиблого внука, оскільки їхній єдиний син (батько полеглого військовослужбовця) помер. Але суди всіх інстанцій, зокрема й Верховний Суд (справа № 345/3886/24), відмовили позивачам у праві на призначення грошової допомоги.

— Чому?

— По-перше, у загиблого військовослужбовця є рідна сестра, яка також зобов’язана утримувати своїх бабусю та дідуся. По-друге, у матеріалах справи були наявні докази, які свідчили про сімейні стосунки військовослужбовця з дружиною. Зокрема — про зареєстрований шлюб, про їхнє спільне проживання, відкриття спадкової справи дружиною після смерті чоловіка та отримання нею офіційних повідомлень від військових органів.

Верховний Суд нагадав, що відповідно до Сімейного кодексу сім’ю становлять особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом та мають взаємні права й обов’язки. Саме сукупність цих ознак підтверджує факт проживання однією сім’єю. Жодна з таких ознак окремо не є достатньою для встановлення відповідного юридичного факту. Позивачі ж не надали належних доказів, які б підтверджували спільне проживання з онуком однією сім’єю, ведення спільного господарства, спільний побут і наявність взаємних прав та обов’язків. Як наслідок, Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову.