У середньому щомісяця реєструють 6,6 тисячі звернень, повідомляє Національна соціальна сервісна служба України.
Левова частка звернень традиційно надходить від жінок — 80% усіх заяв. Найвищу частку зафіксовано у 2022 році — 83%. Протягом останніх трьох років цей показник дещо знизився і тримається на рівні 78%. Водночас дедалі більше скарг щодо насильства фіксують від дітей. Якщо у 2021 році на них припадало 2% усіх заяв, то у 2026-му — вже 6%. Чоловіки звертаються по допомогу значно рідше, однак частка їхніх заяв залишається стабільною — близько 14 — 16%.
— До Єдиного державного реєстру випадків домашнього насильства дані вносять усі уповноважені органи та установи, які працюють у сфері запобігання та протидії домашньому насильству. Серед них — Нацполіція, органи місцевого самоврядування, служби у справах дітей, медичні заклади, соцслужби, територіальні органи Міністерства соцполітики, суди. За загальною статистикою, звернень поменшало, — зазначає Евеліна Чорнобай, юристка громадської організації “Ла Страда — Україна”. — Але якщо ми візьмемо дані Національної гарячої лінії з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації, то не побачимо тенденції до зменшення кількості звернень. Навпаки, кількість таких заяв з року в рік лише зростає, і 2026-й — не виняток.
Важко сказати, чому офіційна статистика цього не відображає. Можливо, через загальне виснаження суспільства загалом та постраждалих зокрема, які не хочуть зайвий раз кудись звертатись. Можливо, через недовіру до правоохоронних органів та інших суб’єктів реагування через попередній, часто негативний досвід звернення. Або ж через банальне нерозуміння, що буде далі, після заяви.
— З якими проблемами, пов’язаними з домашнім насильством, найчастіше звертаються люди?
— Найпоширенішим приводом для звернення є психологічне насильство. А це — образи, приниження, погрози, контроль, ізоляція від друзів і родичів, переслідування після розриву стосунків. Часто потерпілі скаржаться на фізичне насильство: побиття, штовхання, завдання тілесних ушкоджень. Не бракує випадків економічного насильства. Ідеться про позбавлення доступу до грошей, заборону працювати, контроль витрат. Також трапляються заяви про сексуальне насильство — примус до статевих контактів, сексуальні домагання та інші дії сексуального характеру без добровільної згоди в сім’ї або у партнерських стосунках. Діти ж зазвичай скаржаться на жорстоке поводження щодо них та на нехтування їхніх потреб.
— Чому люди часто замовчують проблему домашнього насильства і чому робити цього не варто?
— Нерідко це відбувається через небажання, аби хоч хтось дізнався, що відбувається з постраждалою особою. Страх осуду вкрай сильний. Знайдіть будь-який допис у соцмережах про прояв насильства щодо, наприклад, жінки, і побачите, що 90% коментаторів звинувачуватимуть саме постраждалу особу в тому, що сталося, не зважаючи на об’єктивні обставини. У маленьких населених пунктах, де всі умовно одні одних знають, ситуація ще гірша. Як наслідок, постраждала особа несвідомо “скочується” до самозвинувачень, вважає, що вона сама винна і що, коли поводитиметься “належним чином і не провокуватиме”, насильство припиниться. На жаль, це не відповідає дійсності.
Тому дуже важливою є підтримка родичів чи інших близьких або навіть незнайомих людей. Домашнє насильство — це насправді хвороба. Якщо її вчасно не діагностувати, наслідки можуть бути дуже серйозними. Тому зволікати з повідомленнями про пережите не варто, попри всілякі перестороги.
