Україна має два місяці, щоб посилити тиск на Путіна

Україна має два місяці, щоб посилити тиск на Путіна


“У вересні в Росії відбудуться парламентські вибори. Путін навряд чи оголосить мобілізацію до цього, але щойно вибори закінчаться, вікно можливостей звузиться”, — сказав Павел. На його думку, загальна мобілізація спричинить сильне невдоволення серед росіян, тому Кремль відкладає таке рішення до закінчення виборів.

Чеський президент закликав західних союзників використати найближчі тижні для посилення тиску на Москву та спробувати підштовхнути її до переговорів.

“Російська громадськість дедалі більше виступає проти війни. Президентові Путіну буде важко підтримувати спокій у країні, і якщо цей тиск триватиме, якщо Україна й надалі зможе успішно влучати в цілі глибоко на території РФ, це створить умови, за яких Росія буде більше схильна до переговорів”, — зазначив президент Чехії.

— Так, час, коли є вікно можливостей для примушення Москви до реальних переговорів, справді досить короткий — орієнтовно до жовтня цього року, — каже Богдан Попов, експерт аналітичного цент­ру “Об’єднана Україна”. — Після цього Кремль, найімовірніше, не буде налаштований на конструктивну розмову про мир, а розраховуватиме на зимову кампанію ударів по українській енергетичній інфраструктурі. Щоб посилити тиск на населення, економіку та владу України й у такий спосіб змусити Київ погоджуватися на поступки.

— На сьогодні Україна має серйозні важелі впливу на Росію, — певен Андрій Риженко, ексзаступник начальника штабу Військово-Морських сил ЗСУ, директор з трансформації американської компанії військового консалтингу “Соната”. — Мова про блокаду логістики Криму. Але робити це Україна зможе не довше як два місяці. Тому цей козир Києву варто використати максимально. На сьогодні стратегічною ініціативою не володіє жодна зі сторін. Фронт перебуває у стані відносної стабілізації. Просування з обох боків залишається мінімальним. За словами Олександра Сирського, співвідношення штурмів становить 40:60 на користь противника. Але ефективне застосування українських дронів не дає ворогу вести наступ із тією інтенсивністю, на яку він розраховує.

— Наразі Росія відчуває дефіцит людського ресурсу, противник втрачає близько 35 тисяч військових щомісяця, починаючи з весни цього року, — додає Назарій Барчук, аналітик Українського центру безпеки та співпраці. — Тому РФ буде змушена вдаватися до посилення прихованої мобілізації.

— Що ж може змусити Путіна сісти за стіл переговорів саме тепер?

● А. Риженко:

— Дональд Трамп знає про успіхи Сил оборони на полі бою. Тому може посилити тиск на Путіна. Він може сісти за стіл переговорів під впливом сукупності військових, економічних і політичних чинників. Останнім часом ми маємо успіхи з ураження танкерів в Азовському морі. Тим самим зірвано спробу противника налагодити альтернативний маршрут постачання пального до Криму після знищення основних сухопутних шляхів. Це може істотно вплинути як на забезпечення російського угруповання в Криму, так і на соціально-економічну ситуацію на півострові.

— Російський диктатор досі вірить, що РФ здобуде перемогу. Лише треба посилити тиск на Україну, передовсім завдавати ударів балістикою по мирних містах, і нам доведеться капітулювати, — каже Петро Олещук, доктор політичних наук, доцент кафедри політичних наук Київського національного університету імені Тараса Шевченка. — Змусити Путіна до переговорів може передовсім стабілізація лінії фронту на тривалий час. Щоб ворог не мав можливості просуватися навіть тими повільними темпами, які має нині. Сили оборони у цьому напрямку активно працюють, нарощуючи мідлстрайки, що приводить до погіршення ворожої логістики.

— РФ має охопити енергетична криза, у росіян не має бути можливості без проблем заправити автомобілі, — продовжує Петро Олещук. — Також має бути зменшена можливість експорту нафтопродуктів. Це все своєю чергою призведе до зростання цін, соціального невдоволення всередині РФ. Ну й, звісно, мають не припинятися наші удари по території країни-агресорки. А для цього Україні потрібні не лише дрони, але й власні ракети, зокрема балістичні. Якщо ми зможемо запускати по Москві зо 30 балістичних ракет і більшу частину їх не буде збито, Путін вже не зможе переконати внут­рішню аудиторію, що перемога у війні можлива.

● Б. Попов:

— Росія погоджується на переговори не тоді, коли чує заклики до миру, а тоді, коли продовження війни перестає давати їй очікуваний результат. Тому потрібен системний економічний тиск. По-перше, це посилення європейських та американських санкцій, а також перекриття каналів їхнього обходу через треті країни. По-друге, це українські удари по російській нафтогазовій інфраструктурі, підприємствах військово-промислового комплексу, логістичних вузлах та інших об’єктах, які забезпечують ведення війни. Для цього Україні необхідно продовжувати розвивати ударні безпілотні системи середньої та великої дальності. Удари по нафтопереробних заводах, нафтобазах, танкерах та іншій інфраструктурі для Росії болючі одразу в кількох вимірах. Передусім це економічні втрати. Нафтогазовий сектор залишається одним із ключових джерел наповнення російського бюджету. Скорочення виробництва, переробки та експорту означає менше ресурсів для фінансування війни, силових структур, військових виплат і державних програм. Не менш важливий і безпосередньо військовий ефект. Без стабільного постачання дизеля й авіаційного пального не можуть повноцінно діяти танки, бронетехніка, вантажний транспорт, авіація. Навіть якщо удари не створюють миттєвого загальнонаціонального дефіциту пального, вони змушують Росію змінювати логістичні маршрути, перекидати ресурси, посилювати охорону об’єктів і витрачати кошти на ремонт та їх відновлення.

● Н. Барчук:

— За різними даними, Кремль вже втратив до 40% всієї нафтопереробки через удари ЗСУ. Тому тепер змушений закуповувати пальне в інших країнах, приміром, у Казахстані чи Індії. Дефіцит пального наразі відчувають вже понад 50 регіонів РФ. Цей дефіцит впливає не тільки на цивільних, а й безпосередньо на фронт. Наслідками нестачі пального поблизу лінії бойового зіткнення є порушена логістика, що “б’є” по ротації, доставці боєприпасів, дронів та провізії до передніх позицій, суттєво зменшує механізовані штурми. Чи не головним чином це впливає на функціонування пунктів управління дронами, командних пунктів, які почасти живляться винятково від генераторів. Ці удари — приклад асиметричної стратегії України.

— Якщо ворог восени піде на ескалацію, то в чому вона полягатиме?

● А. Риженко:

— Росія намагатиметься відновити свої наступальні можливості. Для цього потрібен людський ресурс. Тому й варто восени очікувати в РФ мобілізацію. Нові сили противник, вочевидь, кине на захоплення Донбасу. Думаю, що ворог не відкинув ідею й нового наступу на Київ з півночі. Та для цього слід створити потужне ударне угруповання.

● Б. Попов:

— Найімовірнішою формою ескалації буде посилення ракетно-дронових ударів по українській енергетиці, промисловості та цивільній інфраструктурі, збільшення інтенсивності бойових дій. Водночас застосування Росією ядерної зброї залишається малоймовірним, зокрема через позицію Китаю, який категорично не зацікавлений у переході війни на ядерний рівень.

● Н. Барчук:

— Росія не збирається відмовлятись від поставлених перед собою цілей щодо окупації, зокрема Донецької, Запорізької та Дніп­ропетровської областей. Також актуальними залишаються заяви про бажання створити так звані буферні зони в Сумській та Харківській областях. На цей момент потенційна загроза наступу залишається з північного напрямку, а саме з Брянської області. Для організації просування на Чернігівщині ворог може передислокувати найбільш підготовлені підрозділи з інших ділянок. Метою потенційного відкриття такого фронту стане спроба відтягнути українські резерви з активних напрямків та перехопити стратегічну ініціативу.

— Володимир Зеленський заявив, що в оточенні Путіна є ті, хто підтримує пропозицію України завершити війну. Чи можуть вони вплинути на російського диктатора?

● П. Олещук:

— Такі люди дійсно є. Невдоволення від них навіть проривається у публічний простір у самій Росії. Але наразі вони не можуть глобально вплинути на Путіна.

● Б. Попов:

— Поки що в оточенні диктатора переважає так звана партія війни. Значна частина російських еліт прямо заробляє на військових замовленнях, виробництві дронів, роботі військово-промислового комплексу, постачанні армії, виплатах військовослужбовцям та численних корупційних схемах. Для цих груп війна стала джерелом надприбутків і перерозподілу державних ресурсів. Саме тому вони не просто не зацікавлені в мирі, а й можуть підштовхувати Путіна до подальшої ескалації. Змусити Росію перейти до реальних переговорів можна створенням ситуа­ції, за якої продовження війни стане для Кремля військово безперспективним, економічно руйнівним і політично небезпечним.