Саме удари астероїдів у далекому минулому посприяли зародженню життя на Землі. Моделювання астрофізиків із Південно-Західного дослідницького інституту (США) показало, що зіткнення велетенських небесних тіл з поверхнею планети вивільняли з глибин підземні фонтани гарячої води. Це призводило до формування гідротермальних систем у зонах, які вважаються одними з найімовірніших місць виникнення життя.
— Астероїди рухаються з величезною швидкістю. Навіть відносно невеликий об’єкт при падінні вивільняє енергію, що в рази перевищує ядерний вибух, — каже Іван Крячко, в. о. завідувача лабораторії Головної астрономічної обсерваторії НАНУ. — Водночас астероїди є джерелом будівельних блоків життя — амінокислот, вуглеводів тощо.
Дослідження японськими вченими астероїда Рюгу виявило понад 20 типів амінокислот та усі необхідні елементи для створення ДНК і РНК. А місія NASA на астероїд Бенну підтвердила, що зразки з нього містять п’ять основних нуклеотидів ДНК, а також велику кількість вуглецю, мінералів та води. Коли астероїд впав на Землю і вивільнилася величезна енергія, оці будівельні блоки, які він ніс у собі, могли переформуватися так, щоб з’явилася нова молекула, значно складніша, яка вже згодом стала елементом ДНК. Складові об’єднались, створили нове, так би мовити, зерно, з якого виросло життя. Це можна назвати дивом. Але це все закономірно з точки зору фізики, хімії та біології.
— Виходить, що за таким же сценарієм могло утворитися життя і на будь-якій іншій планеті?
— Так, якщо б там були відповідні умови. Це, зокрема, оптимальна відстань до Сонця: планета опинилася у “населеній зоні”, де вода не замерзала і не випаровувалася повністю, а магнітне поле захищало від згубного сонячного вітру та радіації. Первинна атмосфера не містила вільного кисню, але була багата на вуглець, азот, водень та водяну пару, що забезпечило сприятливе середовище для утворення амінокислот. Так було колись на Землі.
До речі, відкриття живих організмів на нашій планеті в екстремальних умовах (без сонячного світла, при високих температурах, у кислому середовищі) доводить, що життя може адаптуватися до значно ширшого спектра умов, ніж вважалося раніше. Однією з поширених теорій, що пояснюють виникнення життя на Землі, є панспермія (тобто “зараження” кометами й метеоритами спочатку стерильної планети мікроорганізмами та необхідними органічними матеріалами). Тож теоретично те, що відбувалося сотні мільйонів років тому на нашій Блакитній планеті, могло статися і на землеподібних екзопланетах у зоні населеності — тобто на такій відстані від зорі, де можливе існування води в рідкому стані. Таких планет вже знайдено чимало. Але на них можуть жити зовсім інші організми, не такі, як на Землі. Так, у 2020 році в метеориті Acfer 086, який було знайдено в Алжирі, дослідники з Гарвардського університету знайшли позаземний білок, названий гемолітином. Його будівельні блоки хімічно відрізняються від наземного білка.
Загалом астрономи вже підтвердили існування понад 6200 екзопланет за межами Сонячної системи. На жаль, тепер нема технологій, за допомогою яких можна точно встановити, чи є там життя. Адже найпотужніші телескопи, як-от Кеплер чи TESS, можуть лише визначити масу та радіус планети, а склад атмосфери, точна температура і присутність життя наразі залишаються невідомими. Та впевнений, що з часом це стане можливим.
